Спершу замислись, що таке взагалі покута (епітимія) і в чому вона тобі допомагає. Ну добре, а якщо просто забув?…
Спершу заспокойся, бо це не тільки з тобою таке сталося. Чи не кожному трапляється спохопитися, чи він виконав покуту, дану священиком на сповіді, а якщо ні, то яка ж вона була. Отож що робити, коли пам’ять нічого не підказує в цій важливій справі?
Покута: що це таке і в чому допомагає
Насамперед — порада з серії банальних і очевидних: не забувати. Якщо це можливо, виконати покуту негайно після сповіді, якнайшвидше. І зовсім не для того, аби «не морочити голови». Покута — це не вирівнювання рахунку. Ціна за мій гріх — це Кров Господня, пролита за мене на хресті (зазвичай ми так затираємо це розуміння у свідомості, аж перестаємо сприймати, про що ідеться насправді). Сама людина не подужає сплатити Богові такий борг, і саме тому прийшов Спаситель — бути жертвою за мене, заплатити власним життям, аби я залишився живим. Дана у конфесіоналі покута — найчастіше якась форма молитви, хоч і не завжди, — це поновне запрошення на шлях добра. Вона має бути першим кроком на цій дорозі, що розпочинається заново. Покута має відкрити мене на співпрацю з благодаттю, яку Господь Бог мені уділяє, аби перемінити моє життя. Саме тому не варто зволікати з її виконанням, бо без Божої благодаті далеко не посунешся.
Коли забув свою покуту
Рішення є два. Перше — спитати поради у будь-якого священика. Це не повинен бути той самий, хто тебе сповідав, тим більше що й він може цього не пам’ятати. Зробити це можна як у конфесіоналі, так і поза ним. Найпростіше — так: «Отче, перепрошую, я забув покуту, дану мені на останній сповіді. Чи Ви могли б визначити мені якусь іншу покуту?» І, як то кажуть, питання вирішене. Той інший священик наших гріхів не знає, отож йому може бути складно визначити якусь «адекватну» покуту, але це рішення має ту перевагу, що будується на послухові щодо Бога і Церкви в особі священика, якого я таким чином прошу про допомогу. А послух, брак якого і становить спільну рису всіх гріхів, також є способом відкритися на благодать Христа — Першого Слухняного.
«Аварійне» рішення
Існує другий вихід. Якщо більш-менш «крутиться в голові», яка покута могла бути мені визначена, то я її виконую відповідно до того, що припускаю. Заради спокою сумління таку покуту можна дещо «поширити» — наприклад, помолитися не десяточок Розарію, а цілу частину. (Заодно перепрошуючи за те, що забув важливу справу.) Перед цим варто конкретно вирішити, що це буде. Навіть сказати: Господи Ісусе, я не пам’ятаю покути, яку мені дав священик. Однак у її дусі я вирішую змовити цю і цю молитву, або зробити цей і цей добрий учинок, амінь. Важливо залишатися внутрішньо чесним і надмірно собі не попускати, але також і не впадати у скрупульозність. Тому конкретність вирішуваного має суттєве значення. У цьому випадку варто також згадати цю «заміну» при наступній сповіді: я забув, яку дістав покуту, але замість неї помолився так або зробив оце. Насамперед варто пам’ятати, що не сама по собі така чи інша молитва (або вчинок) мене зцілюють, але звершує це добрий Бог, на якого виконана покута мене відкриває заново.
Джерело: credo
